Європейський суд з прав людини є міжнародним органом, який за умов, визначених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав. Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов’язались дотримуватися прав та основоположних свобод людини.

Якщо особа, яка проживає на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь – невід’ємної частини території України, або залишила тимчасово окуповану територію України, та вирішила подати заяву до Європейського суду з прав людини за порушення її прав Російською Федерацією – державою, що здійснює окупацію, особа має переконатись, що заява відповідає вимогам статті 47 Регламенту Суду, яка визначає інформацію та документи, які слід надати.

Ненадання будь-якої інформації чи документів, що вимагаються за статтею 47 §§ 1 та 2, призведе до того, що Ваші скарги не будуть розглянуті Судом. Вам необхідно обов’язково заповнити всі рубрики заяви.

Належно оформлена заява буде розглянута Судом, але це не означає, що така заява буде обов’язково визнана прийнятною.

Довідково

Датою початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є 20 лютого 2014 року.

З 26 лютого 2014 року Російська Федерація почала здійснювати дії, спрямовані на встановлення повного контролю над територією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь – невід’ємної частини території України.

Згідно статті 1 Конвенції держави-члени мають нести відповідальність за будь-яке порушення гарантованих Конвенцією прав та свобод громадян, які перебувають під їхньою «юрисдикцією». Здійснення юрисдикції є для Договірної держави необхідною умовою, аби вона могла нести відповідальність за дії або бездіяльність, що ставляться їй у вину, та які порушують твердження щодо недотримання прав та свобод, викладених в Конвенції.

Фраза “під їхньою юрисдикцією” у статті 1 слід розуміти як те, що юрисдикційна компетенція держави є, перш за все, територіальною, але також те, що юрисдикція, як вважається, нормально здійснюється по всій території держави.

Європейський суд у справі “Loizidou v. Turkey” зазначив, що презумпція, закладена у статті 1 Конвенції, може обмежуватися винятковими обставинами, зокрема коли державі не дають змоги здійснювати свої повноваження на частині її території. Це може бути наслідком військової окупації збройними силами іншої держави, яка ефективно контролює зазначену територію, військових дій або повстання, дій іноземної держави на підтримку створення сепаратистської держави на території зазначеної держави.

Сьогодні українські органи державної влади не можуть ефективно функціонувати та здійснювати діяльність, спрямовану на виконання своїх повноважень, передбачених національним законодавством, у повному обсязі на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь.

Виникнення такої ситуації обумовлено тим, що на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, що є невід’ємною складовою частиною території України, внаслідок незаконних дій Російської Федерації усі законно сформовані органи місцевої влади були замінені на ті, що безпосередньо підпорядковуються Російській Федерації в порушення вимог національного законодавства та принципів міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини кожна Договірна Сторона згідно зі статтею 1 Конвенції несе відповідальність за усі дії та бездіяльність своїх органів незалежно від того, чи вони мали місце внаслідок внутрішнього законодавства або необхідності дотримуватися міжнародних зобов’язань.

Водночас у справі “Catan and Others v. Republic of Moldova and Russia” Суд визнав, що ця відповідальність може бути обмежена, у випадку, коли Договірна Сторона перестане мати ефективний контроль над частиною її території. У випадку, коли одна держава втрачає контроль над частиною своєї території в результаті дій іншої Договірної Сторони, що здійснює такий контроль над нею, на останню може бути покладено зобов’язання забезпечити права та свободи, гарантовані Конвенцією, оскільки ця частина території переходить під її юрисдикцію для цілей статті 1 Конвенції.

Отже, саме Російська Федерація на цей час зобов’язана забезпечувати права та свободи, гарантовані Конвенцією на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, оскільки ця частина території України перебуває під фактичним контролем Російської Федерації, тобто під її юрисдикцією у значенні статті 1 Конвенції. Відповідно, Російська Федерація відповідальна за порушення прав і свобод громадян, що гарантовані Конвенцією на цій території.